UKRAINIAN POLITICAL SCIENCES ASSOCIATION / ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ ПОЛІТИЧНИХ НАУК

Бебик Валерій. "БАТЬКО ІСТОРІЇ" ГЕРОДОТ ПОХОДИВ З УКРАЇНИ?




 

Валерій Бебик,

проректор Університету «Україна»,

головний редактор журналу

«Освіта регіону:

політологія, психологія, комунікації»

 

  

 «І на древнім, на скитськім,

на кров'ю залитім просторі,

говорили могили, 

співали козацькі вітри»

 (Євген Маланюк, 1924)

 

 

Серед істориків, безумовно, найбільший індекс цитування має великий скіф Геродот, якого блискучий римський філософ і оратор Марк Ту́ллій Цицеро́н у своїй праці «Про закони» назвав «батьком історії» [26].

Сучасні підручники і словники переконують нас, що Геродот був греком. Хто і коли зробив Геродота греком і фальсифікував його «Історію»?..

Насправді, все дуже просто: «греків» як народу в часи, коли жив і творив Геродот, просто не існувало. Офіціозно-канонічна історія (знехотя і побіжно) це визнає: мовляв, були дорійці, іонійці, мілетяни, які потім, начебто, і стали «греками» [8].

Вельми цікавою в цьому зв’язку є думка російського історика Александра Васильєва, котрий стверджував, що в ХІ cт. н.е. греки у Візантії були напівдикунами, а вся класична Еллада – чарівна казка Епохи Відродження [4; 5].

Отже, за даними цього дослідника, ще в ХІ ст. н.е. «греки … були напівдикунами», як же вони могли дати видатних «грецьких» істориків і філософів, зокрема, Геродота, Платона і Аристотеля у V-ІV ст.ст. до н.е.?!.

Ще один російський дослідник Ніколай Морозов довів, що теологічна література, написана так званою грецькою мовою, розпочалася лише наприкінці IV cт. н.е. (коли вже закінчився античний період історії!) з перекладу на неї «Апокаліпсиса». А світська література грецькою мовою з’явилася значно пізніше і, увага (!), поза межами країн з корінним грецьким населенням, конкретно – в Західній Європі [20].

Наведені вище дані підтверджуються і працями німецького історика О. Фалльмерайера, який у 1830 р. писав, що в жилах християнського населення сучасної (на той час) Греції немає жодної краплі справжньої еллінської крові. А скіфські слов’яни, іллірійські арнаути, діти північних країн, кровні родичі сербів і болгар, далматинців і московитів – народи, які дуже дивуються, за свідченням О. Фалльмерайера, коли їх називають греками [25].

         І це зрозуміло, оскільки первісна Еллада (рис.1) знаходилася на території Античної України (Тіра/Білгород-Дністровський, Пантикапей/Керч, Ольвія (Троя), Херсонес/Севастополь, Мілет/Мелітополь тощо). 

Нагадаємо, що назва держави «Візантія», якою оперує й А.Васильев, є вигадкою німецького філолога єврейського походження Ієроніма Вольфа (1516-1580), який в 50-х роках XVI століття працював особистим секретарем і бібліотекарем багатої єврейської родини Фуггер, що жила в Аугсбурзі.

З історичних хроні відомо, що ця (переважно малоазійська) держава називала себе – Романією і була справжнім Римом. А італійська Рома (рис. 2) на той час була скромною провінцією Романії, з якої зусиллями ідеологів Священної римської імперії германської нації почали творити «Великий Рим».

Як відомо, в ті часи розрізнена Західна Європа намагалася протистояти Османській імперії (1299-1923), війська якої доходили аж до Відня. І тому ідеологічне озброєння (і об’єднання) розрізненої Західної Європи було, як кажуть на часі.

Оскільки хитромудрі османські султани, захопивши територію Романії (Римської імперії), взяли собі титул «імператор ромеїв», це ідеологічно обґрунтовувало їхнє право і на землі Західної Європи.

Ось так іудео-християнський ідеолог І.Вольф у 1557р. маніпулятивно поміняв Південно-чорноморську Романію та Середземноморську Рому місцями і назвав справжній РимВізантією/Константинополем, а маленьке італійське провінційне місто – Великим Римом…[2]

Зрозуміло, що в умовах такої масштабної ідеологічної маніпуляції античною історією відбулася й «зачистка» біографій видатних мислителів античності, зокрема, «батька історії» Геродота.

Канонічна історична наука свідчить, що Геродо́т Галікарн́аський, який жив у 5 ст. до н.е., є «давньогрецьким» істориком. Його вважають одним з перших географів і вчених-мандрівників, який основі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив, першу відому нам, історію тогочасного світу (рис.1).

Він є автором «Історії» в дев'яти книгах, на яких вивчилось не одне покоління істориків. Ця «Історія» присвячена опису греко-перських воєн з викладом політики, культури та побуту держави Ахеменідів, Єгипту, Скіфії та інших народів тогочасної Ойкумени [8].

Відомостей про Геродота так вже й багато. За свідченнями Діонісія Галікарнаського, «батько історії» Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас у 484 до н.е., походив з багатої і знатної родини, що мала великі торговельні зв'язки, і прожив лише 53 роки [13].

Майбутный автор «Історії», напевно, отримав гарну освіту, оскільки належав до сімї, яка раніше дала уславленого епічного поета Паніасіда. З точки зору сучасноъ науки, жанр книг Геродота - історико-художній. З одного боку, це полегшує сприйняття текстів, з іншого – дає підстави для звинувачень в «не науковості». 

Місто Галікарнас, де народився Геродот, було засноване дорійцями, які прийшли приблизно  за даними російських дослідників Л. Гіндіна і В. Цибурського, в Малу Азію та Середземномор’я у 12 ст. до н.е., з Українського Причорномор’я [10].

Дорійці, які заснували Спарту, за даними українського археолога В. Клочка належали до сабатинівського археологічної культури, котра сформувалася в надрах Трипільської цивілізації [17].

Як свідчив у І ст. до н.е. римський історик Помпей Трог, Азія платила скіфам дань протягом 1500 років; кінець уплаті поклав асірійський цар Нін [28].

Це підтверджує й античний історик Павло Орозій, який писав у 5 ст. н.е.: «За 1300 років до заснування Риму цар асірійський Нін …, піднявшись з півдня від Червоного моря, на крайній півночі спустошив і покорив Евксінський Понт» [21].

Евксінський Понт - це Чорне море, а Північне Причорномор’я –  це територія сучасної України. Враховуючи, що італійське місто Рома було засноване у 753 р . до н.е., логічними є висновки, що арії з українських степів епохи ранньої бронзи і є скіфами, яких археологи називають представниками ямної археологічної культури [11; 17].

Отже, історичні джерела переконливо свідчать, що Геродот за походженням був скіфом-дорійцем. Він народився в Малій Азії, яка протягом тисячоліть контролювалася скіфами.  

Схоже на те, що велич Скіфії та скіфське походження Геродота дуже дратували його конкурентів та ідеологів Священної римської імперії германської нації

Чимало дослідників відмічають, що Геродота не заслужено різко критикував історик Діодор Сицілійський (І ст. н.е.), якого, до речі, охоче друкували в Російській імперії за часів Катерини ІІ [12].

А римський історик Плутарх, який возвеличував Юлія Цезаря та міфічного Олександра Македонського, взагалі звинувачував Геродота у відсутності елементарних «людських чеснот» (трактат «Про злонравие Геродота») [23].

На нашу думку, інформаційна спецоперація проти Геродота була здійснена в 15 ст. н.е., іудео-християнськими ідеологами Священної римської імперії германської нації під час протистояння з пропагандистами Османської імперії. Саме в цей час і була переписана біографія Геродота та його фундаментальна книга «Історія» [2].

Канонічна історія від істориків Священної римської імперії германської нації переповідає нам про працю Геродота досить дивним чином. Мовляв, спочатку це була одна книга, а потім  олександрійські вчені (з якогось дива) у III ст. до н.е. розділили її на 9 книг, давши кожній з них ім'я однієї з дев'яти муз: Кліо, Евтерпа, Талія, Мельпомена, Терпсіхора, Ерато, Полігімнія, Уранія, Калліопа.

В цьому зв’язку не можна не здивуєтися, звідки ж іудео-християнські  історики могли дізнатися про дивні маніпуляції з книгою Геродота «олександрійських істориків» ІІІ сторіччя, якщо, за даними російського дослідника Михаїла Постнікова, жодних «рукописів Геродота», молодших за Х ст. н.е. просто не існує в природі?.. [24].

Окрім того, канонічна історична наука стверджує, що  рукопис «Історії в дев’яти книгах» Геродота, начебто, був знайдений лише в XV ст. н.е.І знаєте, коли це відбулося? – У 1453р., після взяття турками Константинополя!

До того часу вони «чомусь» були не відомі іудео-християнським історикам. Уявляєте собі ситуацію: війна, пожежа, турки захоплюють столицю Величного Риму, всіх беруть в полон. А тут хтось все-таки тікає з оточення і оприлюднює Геродота?...

За свідченням М. Постнікова, книга Геродота вперше була видана у Венеції в 1479р. латинською мовою, а потім вже зявився «грецький оригінал». В ті ж самі часи і за тією ж самою схемою виходить і книга відомого скіфського філософа Аристокла/Платона: спочатку «латинська копія», а потім – «грецький оригінал».

Сучасні історики критикують Геродота за «серйозні помилки в географії». Вже згадуваний нами М.Постніков пише, що «однією з самих серйозних помилок Геродота було його твердження, нібито Ніл тече в тому ж самому напрямку, що й Істр (нинішня назва -Дунай)». Але сам же собі й суперечить, вказуючи, що Геродотова версія напрямку течії Нілу була широко розповсюджена в Європі аж до 18 сторіччя [24].

Проте, в ці ж самі часи і переписувалася історія ідеологами Священної римської імперії германської нації!

         І тут ми виходимо ще на одну сенсацію: ГЕРОДОТ БУВ ПРАВИЙ, ОСКІЛЬКИ СПРАВЖНІЙ ЄГИПЕТ ЗНАХОДИВСЯ В УКРАЇНІ.

         Підтвердження тому, версія українського дослідника Павла Гарачука, який вважає, що Древній Єгипет складався з двох країн: Верхній Єгипет – Південна Україна, включаючи Донбас і Запоріжжя, а Нижній Єгипет – Крим, які періодично роз’єднувалися і об’єднувалися…[7].

         Нагадаємо, що канонічна історія додинастійного Єгипту говорить нам про те, що першим фараоном, який об’єднав у 3100 р. до н.е. Верхній і Нижній Єгипет, був фараон Менес [6], який міг походити з Чернігівщини, де і досі є місто, яке називається – Мена

Павло Гарачук, аналізуючи опис Геродотом земель Єгипту, звернув увагу, що «батько історії» пише про чорноземи, яких в Єгипті ніколи і не було. Землі там червоного і бурого кольору. Натомість, в Україні, як відомо, знаходиться третина світових об’ємів чорноземів. Це свідчить, на думку одеського дослідника, що Геродот, описуючи розливи Нілу, насправді писав про українську річку – Дніпро.

А фальсифікатори, щоб заплутати ситуацію, просто змінили назву Дніпро на Ніл. В пониззі Борисфена/Дніпра (Мелітопольський район, біля Камяної Могили – пірамід?) навесні теж розливається вода, яка наносить плодородний грунт, що дає високі врожаї [7].

І ще один аргумент на підтримку Геродота, який пише, що Дніпро тече в тому ж напрямку, що і Дунай. Зверніть увагу на імена єгипетських фараонів династії гіксосів, які подібні до українських: Мена, Гузар, Укрмир [1].

Російський вчений Михаїл Постніков [24] помітив, що в тексті, автором якого вважають Геродота, єгипетський календар описується наступним чином: «Єгиптяни же рахують 12 місяців по 30 днів і додають кожен рік (в кінці) ще 5 днів понад (цього) числа, причому зміна сезонів року (завжди) відбувається на один і той же час» [8; 9].

         Виходячи з цього, робить висновок М.Постніков, древні єгиптяни повинні були використовувати календар римського імператора Юлія Цезаря, відомий нам як юліанський календар!

         Все було б нічого, але Юлій Цезар жив на 300 з лишнім років пізніше Геродота, не кажучи про древніх єгиптян, життя яких описував «батько історії»!

І все це свідчить, що «Історію» Геродота явно переписували в більш пізній час, ймовірно, у XV-XVI ст.ст. н.е., коли було знайдено «латинську копію» геродотовської «Історії», яка потім знайшлася у вигляді «грецького оригіналу»!

Ось так фальсифікатори Священної імперії германської нації переписали «Історію» великого скіфа Геродота і зробили його греком. А як ця безпрецендента фальсифікація була пов’язана з хрестовими походами германців і московитів проти України – окрема тема для нашої розмови…

 

 

Список використаних джерел та літератури:

 

1.       Бебик В. Тисячолітня Україна: доісторичні цивілізації та глобальні релігійно-політичні доктрини: [Навчально-методичний посібник]. – Київ-Ужгород. – 2012. – 280 с.

2.       Бебик В. Як і чому з Великої Романії зробили «Візантію», а з провінційної Роми — «Великий Рим» // Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації. – 2012. - №2. – С. 8-16.

3.       Бондар С.В., Кралюк П.М. Біля витоків української мудрості. Філософська та релігійна думка народів Північного Причорномор’я VII ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. : [Текст] / С.В. Бондар, П.М. Кралюк. – К. : Світ знань, 2009. – 272 с.

4.       Васильев А.А. История Византии. Падение Византии. Эпоха Палеологов (1261—1453) : [Текст] / А.А.Васильев. - Л., 1925.

5.       Васильев А. А. Лекции по истории Византии : [Текст] . – 1830, Т. I. - С. 175.

6.       Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. : [Текст]  / Л.С. Васильев. – М., 1998.

7.       Гарачук П. Еллада Стародавньої України. – Ананїв, 2001. – 267 с.

8.       Геродот. Історія: в дев'яти книгах : [Текст]  / Геродот; Ред. П. П. Толочко ; АН України. Ін-т археології. — Київ : Наукова думка, 1993. — 575 с.

9.       Геродот із Галікарнасу. Скіфія : [Текст] . – К.: Довіра, 1992. - 72 с.

10.   Гиндин Л.А., Цымбурский В.Л. Троя и «Пра-Аххиява» // Вестник древней истории. - 1995. - № 3. – С. 14 – 36.

11.   Граков Б.Н. Каменское городище на Днепре // МИА. – 1954. – №36. – 240 с.

12.   Диодор Сицилийский. Историческая баблиотека. – СПб., 1775.

13.   Дионисия Галикарнасского суждения о Платоне, Геродоте, Фукидиде, Ксенофонте, Филисте и Феопомпе [отрывки]. / Пер. с греч. // ЖМНП. 1838, ч.19. С. 586-614.

14.   Дю Бурге, Пиер. Коптите :  [Текст] / П. дю Бурге. – София, 2006.

15.   Ілля В. Атлантида, скіфи-боги-велетні та греко-римська міфологія // Основа. – 1993. - № 23 (1). – С. 108.

16.   Киндер Г., Хильгеман В. Всемирная история: [Текст] / Пер. с нем. Науч. ред. пер. : А.И.Слюсаренко, А.Ф.Иванов. – М. : Рыбари, 2003. – 638 с.

17.   Клочко В.І. «Народи моря» та Північне Причорномор’я // Археологія. – 1990. - №1. – С. 10 – 17.

18.   Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу : [Підручник]. - К.: Либідь, 2000. – 592 с.

19.   Ливий Тит. История Рима от основания города. В 3-х томах : [Текст]. – М., 2005.

20.   Морозов Н.А. Христос. История человечества в естественно-научном освещении. Т. 1-7 / Н.А.Морозов. - М.-Л.: Госиздат, 1924-1932, т.1: 1924 (2-е издание: 1927), т.2: 1926, т.3: 1927, т.4: 1928, т.5: 1929, т.6: 1930, т.7: 1932. М.: Крафт, 1998 (репринт).

21.   Павел Орозий. История против язычников. / Пер., вступ. ст., комм. и указ. В. М. Тюленева. 2-е изд., испр. и доп. : [Текст]. - СПб.: Издательство Олега Абышко, 2004. - 544 стр.

22.   Охотников С.Б., Островерхов А.С. Святилище Ахілла на острове Левке (Змеином) :  [Текст] / С.Б. Охотников, А.С. Островерхов. – К. : Наукова думка, 1993. – 140 с.

23.   Плутарх. Сравнительные жизнеописания. В 2 т. / Изд. подг. С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. Отв. ред. С. С. Аверинцев. (Серия «Литературные памятники»). 1-е изд. В 3 т. — М.-Л.: Издательство АН СССР. 1961—1964. 2-е изд., испр. и доп. :  [Текст]. — М.: Наука, 1994, Т.1. - 704 с.; Т.2. - 672 с.

24.   Постников М.М. Критическое исследование хронологи Древнего мира // М.М.Постников [Електронний ресурс]. — Режим доступу :  http://www.chronologia.org/postnikov/1p01_04.html

25.   Фалльмерайер О. О славянском элементе в Греции : [Текст]  / О. Фалльмерайер. – М., 1850. – С. 14, 42.

26.   Цицерон, Марк Туллий. Избранные сочинения / Сост. и ред. М. Л. Гаспарова, С. А. Ошерова, В. М. Смирина. Вступ. ст. Г. С. Кнабе: [Текст] / Марк Туллий Цицерон. — М.: Худож. лит, 1975. — 456 с.

27.   Чмыхов Н.А. Древнейшие проявления мифов о Зевсе в материалах Украины // Отечественная философская мысль ХI-XVII вв. и греческая культура: [Текст] / Н.А.Чмыхов. – Киев, 1991. – С. 109 – 122.

28.   Юстин. Эпитома сочинения Помпея Трога "Historiae Philippicae" / пер. А. А. Деконского и М. И. Рижского // Вестник древней истории. – 1954. - № 2—4.

29.   Nilsson, Martin P. Greek popular religion : [Текст]  / Martin P. Nilsson. - New York : Columbia University Press, 1940 // Переклад російською С. Клементьєвої. – СПб : АЛЕТЕЙЯ, 1998 // Режим доступу : http://annales.info/greece/nilsson/index.htm

 



Создан 22 июл 2013



top.bigmir.net